Датою заснування Бірмінгемського філармонійного оркестру вважається 1941 рік, через два роки після початку Другої світової війни. Оркестр при заснуванні називався Південно-Бірмінгемським оркестром. Чому саме тоді, та тому, що тоді потрібно було збирати гроші на військові благодійні організації, чим колектив успішно й займався. І лише в 1947 році оркестр отримав свою нинішню назву, він почав називатись — Бірмінгемський філармонійний оркестр.
Після припинення бойових дій колектив зберіг свій запал та енергію і залишається одним із провідних великих непрофесійних філармонійних оркестрів країни, що залучає до своїх лав учасників з усіх верств населення по всьому Вест-Мідленду. Для більшості його учасників гра в Бірмінгемському філармонійному оркестрі є розвагою, але для інших це трамплін у їхній музичній кар’єрі та зв’язок із шоубізнесом. Більш докладно читайте на birminghamski.com.
Створення філармонійного оркестру
При тому, що до гри в оркестрі залучаються аматори, на керівні посади запрошуються професійні диригенти та керівники. Як справжні професіонали, вони прагнуть досягти найвищих стандартів виконання. Серед нещодавно запрошених диригентів були Річард Лейнг, Марко Романо, Майкл Сіл, Пол Спайсер, Джейсон Торнтон та Джонатан Тілбрук. Оркестр також працював із декількома хорами, такими, як Хор міста Бірмінгем, Південно-Західний фестивальний хор, Хорове товариство Бірмінгемського фестивалю та Хорове товариство Ворвіка та Кенілворта.
Оркестр зараз базується в Королівській Бірмінгемській консерваторії. Тут оркестранти репетирують, щоби бути готовими до своїх регулярних концертів, які проводяться кожні кілька місяців на майданчиках Бірмінгема та інших місць по всій Англії. До прикладу, оркестр регулярно виступає в Симфонічному залі та ратуші Бірмінгема, а також у деяких великих соборах та концертних залах Англії, і був опорою фестивалю в Леомінстері з моменту його заснування в 1980 році.
Для того, щоби прослідкувати, як Бірмінгемський філармонійний оркестр впливав та впливає на шоубізнес, тобто на індустрію розваг, слід, у першу чергу, зрозуміти які, та де він давав концерти, які популярні твори там виконував, яких композиторів.
Не дивлячись на те, що виступи оркестру розпочалися зі збору коштів на благодійність у воєнний час, поступово він перетворився на некомерційну асоціацію непрофесійних музикантів з усього Західного Мідленду, які збираються разом, щоб насолоджуватися створенням музики дуже високого рівня. Слід зауважити, що така музика завжди мала попит серед різних верств населення, не лише у Великій Британії, а у всьому світі, вносячи в їхнє життя відчуття прекрасного.
Робота над репертуаром
Що особливо приємно, що неабиякий вклад в індустрію розваг зробили жінки, які писали музику для Бірмінгемського філармонійного оркестру. Починаючи з дня свого заснування в 1941 році Бірмінгемський філармонійний оркестр провів понад 950 концертів, зігравши твори більш ніж 300 композиторів.
За ці більш як вісімдесят років музичної діяльності на двадцяти двох концертах прозвучала музика, написана жінками. До цього переліку входить виконання у 2024 році Гельської симфонії Емі Біч та Увертюри № 1 Луїзи Фарренк. Що правда, в проміжку, починаючи з 1955 до 2014 року Бірмінгемський філармонійний оркестр взагалі не виконував музику, написану жінками.
Звичайно, що ніхто не піддає сумніву популярність, культурну цінність та важливість музики таких всесвітньо знаних класиків, як Бетховен, Моцарт, Чайковський, Дворжак, Р. Штраус тощо. Не випадково основний репертуар колективу складається з великих оркестрових творів, написаних із початку ХІХ століття до наших днів, хоча більшість із них написані чоловіками.
Так само, у Бірмінгемському філармонійному оркестрі досліджують та представляють твори сучасних композиторів та композиторок, адже виконання Біча, Райса, Холмса, Сміта, Фарренка, Мунктелла та інших не зменшить статусу Вагнера чи Малера. Те саме можна сказати й про композиторок. Так до репертуару оркестру увійшла оркестрова композиція «Блакитний собор», написана в 1999 році американською композиторкою Дженніфер Ґігдон, що явно зацікавило вибагливу аудиторію.
Ще одним прикладом роботи Бірмінгемського філармонійного оркестру з композиторками є прем’єра опери Маргарет Мор «Русалка», яка відбулася у вересні 1951 року в Інституті Мозлі та Балсолл Хіт. Опера виконувалася в чотирьох виставах. Прелюдія до опери з’явилася в 1952 році, а рік потому, в Ратуші в Бірмінгемі філармонійний оркестр виконав маршову пісню «Вперед», яку в 1953 році теж написала Мор. А ще в 1955 році два рази прозвучало аранжування «Пісень Гебридських островів» Марджорі Кеннеді-Фрейзер.
Тим часом основний репертуар Бірмінгемського філармонійного оркестру — це оркестрова музика від початку ХІХ століття до сучасних авторів. Оркестр репетирує щонеділі зранку та проводить близько 10 концертів на рік, зазвичай неділями.
Відтак Бредшоу-хол у Королівській Бірмінгемській консерваторії — це постійний репетиційний та концертний майданчик музикантів. Адже саме тут вони дають три-чотири концерти щосезону. Крім того, є також інші концерти в різних місцях здебільшого в радіусі п’ятдесяти миль від Бірмінгема, включаючи Симфонічний зал та Бірмінгемську ратушу.
Бродвейський фестиваль мистецтв
Якщо ж говорити, про найяскравіші події останніх років, то ними, безперечно стали 8-ма симфонія Малера та концертне виконання «Золота Рейну». Обидва твори прозвучали в Бірмінгемській симфонічній залі. Повертаючись до вивчення питання впливу Бірмінгемської філармонії, а відтак Бірмінгемського філармонійного оркестру на індустрію розваг у Бірмінгемі та за його межами, не можна не відзначити тріумф на Бродвейському фестивалі мистецтв.
Концерт розпочався із «Сомерсетської рапсодії» Голста. Це пасторальний шедевр, що передає чарівність англійської місцевості, особливо її сільської частини. Оркестру вдалося втілити в життя мелодії Голста. Так була створена невимушена музична картина, яка і стала тлом усього вечора. Після цього публіку порадували захопливим виконанням Концерту для віолончелі Елгара. Партію віолончелістки виконала безмежно талановита музикантка Елла Гаррісон.
Елла Гаррісон
Глибока музикальність та технічна майстерність Елли повною мірою передали емоційні глибини цього культового твору. Свого часу Елла Гаррісон навчалася віртуозної гри на віолончелі в Джудіт Брірлі та Бена Дейвіса. Усе це відбувалося в Школі Перселла. Під час виступу Еллі вдалося додати у свій виступ, у першу чергу, зворушливі та чутливі нотки, що вразило глядачів і призвело до овацій.
Також слід зазначити, що музикантка грала на старовинній віолончелі 1800-х років. Загалом інтерпретація твору Еллою Гаррісон глибоко вразила глядачів, тим самим, зайвий раз, засвідчивши її талант, перспективність та винятковість серед молодих віолончелісток.
Концерт завершився ще двома творами Коутса та Елгара. Жвава Calling All Workers Коутса та чудова Cockaigne Елгара завершили вечір запальним фіналом, продемонструвавши точність та майстерність оркестру. Обидва твори зарядили публіку енергією, що стало гідним завершенням вечора, наповненого видатними виступами. Відтак хіба не це є кінцевою метою будь-якого окремого виступу, та загалом індустрії розваг.
Джерело: