Післявоєнний Бірмінгем у британській культурі взагалі має досить цікаву, щоб не сказати дивну, репутацію. Якщо Лондон у довоєнній історії початку 1940-х років традиційно подавався як столиця мистецтва, моди, нових сенсів і талановитих людей, то Бірмінгем довгий час залишався містом фабрик, металу, диму й робітників, яким начебто не до абстракціонізму. Мовляв, яке мистецтво, коли довкола сталеві балки, фабричні труби, цехи й нескінченний індустріальний гуркіт.
Проте історія виявилася значно цікавішою за столичні стереотипи. Саме після війни Бірмінгем несподівано став одним із тих місць, де британський модернізм почав набувати власного, дуже впізнаваного характеру. Поки столиця захоплено дивилася в бік галерей і арткритиків, Мідлендс жив серед руїн, бетонних конструкцій, нових транспортних розв’язок і технократичного оптимізму, який тоді здавався майже релігією.
Бомбардування, реконструкція, шум заводів і відчуття життя «після катастрофи» раптом стали ідеальним середовищем для появи одразу кількох мистецьких напрямів — від абстрактного живопису до експериментального дизайну. Іноді найцікавіше мистецтво народжується не там, де його старанно рекламують, — переконайтеся в цьому, дізнавшись більше про унікальну культуру регіону на сайті birminghamski.com.
Як народжувалася бірмінгемська абстракція
Післявоєнний зліт британської абстракції був тісно пов’язаний із викладачами та художниками Birmingham College of Art. Цей навчальний заклад перетворювався на одну з головних лабораторій британського модернізму.
Це було доволі парадоксально: місто оговтувалося після бомбардувань, навколо тривала масштабна реконструкція, промисловість працювала без перепочинку, а бетонна архітектура росла значно швидше за дерева. На такому тлі абстрактний живопис виглядав дивною інтелектуальною розкішшю. Але саме індустріальний хаос створив середовище, у якому нова естетика прижилася особливо активно.
Для студентів коледжу це стало справжнім культурним шоком. Британська художня освіта довгий час залишалася стриманою і консервативною: композиція, залізна дисципліна, акуратна форма. Їм же фактично запропонували протилежне — емоцію, рух, інстинкт і сміливий експеримент.
Так місцева школа почала відходити від «охайного» повоєнного мистецтва в бік більш експресивного й фізично відчутного живопису. У результаті Бірмінгем став тим регіональним центром, де абстракціонізм перестав бути просто «дивною лондонською модою». Тут він виглядав природним продовженням самого міста — індустріального, шумного, бетонного й постійно незавершеного.
Два обличчя бірмінгемської абстракції
Якщо говорити про людей, які сформували післявоєнну абстрактну атмосферу Бірмінгема, то тут неможливо оминути Вільяма Гіра та Террі Фроста. Вони уособлювали два абсолютно різні способи переживання реальності: нервовий, вибуховий і майже хаотичний — з одного боку та структурований, геометричний і врівноважений — з іншого.
Словом, один ніби намагався намалювати світ після катастрофи, а інший — акуратно скласти його назад за допомогою кольорових кіл та чітких ліній. Вільям Гір народився в шотландському містечку Метіл — місці настільки індустріальному, що абстракціонізм там, мабуть, виникав у повітрі разом із пилом корабелень. Гіра захоплював європейський авангард, експресіонізм і післявоєнні континентальні експерименти.
Для тодішнього стриманого британського середовища він виглядав людиною «небезпечного» європейського впливу, адже був пов’язаний із групою CoBrA — радикальним рухом, який виступав проти академічного консерватизму і «правильного» живопису. Коли згодом Гір очолив кафедру в Бірмінгемському художньому коледжі, він привіз туди зовсім іншу естетику: жорсткі кольори, ламані форми та майже фізичну енергію полотна. Його абстракція не намагалася бути декоративною. Навпаки, вона виглядала як гостра візуальна реакція на світ руїн та історичної нестабільності.
На цьому тлі Террі Фрост виглядав повною протилежністю. Народився він у курортному Лемінгтон-Спа, а його шлях у мистецтво пройшов через дуже суворий життєвий досвід, а не академічні салони. Під час Другої світової війни Фрост потрапив у полон і саме в таборі серйозно зацікавився малюванням. Це звучить як сценарій артхаусного кіно, але саме після цього досвіду він серйозно занурився в мистецтво й почав професійно навчатися живопису.
Якщо роботи Гіра здавалися наслідком нервового вибуху, то Фрост працював із ритмом і кольоровими площинами значно спокійніше. Його великі круглі форми створювали відчуття порядку, ніби мистецтво намагалося заново зібрати себе докупи. Абстракція Фроста прагнула переконати глядача: світ ще можна організувати — якщо не політично, то хоча б композиційно.
Саме ця дивна, але дуже характерна для післявоєнного Бірмінгема комбінація — континентальна експресія Вільяма Гіра та стримана геометрична гармонія Террі Фроста — у підсумку сформувала особливу атмосферу мистецького Мідлендсу. Тут абстракціонізм остаточно позбувся статусу суто столичного експерименту. Він перетворився на живий, органічний маніфест міста, що заново вибудовувало свою ідентичність серед бетону та заводського шуму.
Не живописом єдиним
Втім, післявоєнний авангард у Бірмінгемі не обмежувався самим лише живописом. Місто швидко почало експериментувати буквально з усім, до чого могли дотягнутися руки модерністів, дизайнерів і людей, яким звичайної реальності після війни явно бракувало.
Абстрактна естетика проникала в експериментальний театр, модерністську фотографію, рекламу й навіть у дизайн шрифтів, де сувора геометрія та функціональність раптом стали новою релігією урбаністичної епохи.
Окремо варто згадати перші звукові експерименти та механічні ритми, які створили культурне середовище, з якого згодом виростала британська electronic та industrial culture. У Бірмінгемі цей шум звукових генераторів і магнітофонних стрічок резонував особливо природно. Місто металу, фабричного гуркоту й бетонних розв’язок ніби саме підштовхувало митців до синтетичного звуку та холодної техногенної естетики.
У певний момент склалося враження, що повоєнний Бірмінгем вирішив перетворити власний індустріальний невроз на унікальний художній стиль. І, що найіронічніше, це спрацювало: місто перетворилося на один із британських центрів тієї самої «модерністської нервовості», без якої сьогодні важко уявити культуру другої половини XX століття.
Від регіонального експерименту до світового канону
У наш час важко заперечувати, що повоєнний Бірмінгем подарував британському мистецтву плеяду знакових авторів — від Вільяма Гіра до Джона Вокера, чиї роботи давно вийшли за межі локального середовища. Колись абстракція Мідлендсу здавалася лише провінційним «додатком» до лондонської сцени, де значно більше уваги отримували Сандра Блоу чи Джилліан Ейрес.
Проте час показав: Бірмінгем виростив власну унікальну художню мову — жорстку, індустріальну, нервову й водночас абсолютно самобутню. Цікаво, що нині цей індустріальний стиль переживає справжній ренесанс. Нова хвиля інтересу до радикального повоєнного модернізму повертається у фокус арткритиків, і цей імпульс знову йде саме з Бірмінгема.
Джерела:
- https://www.birmingham.ac.uk/research/projects/midlands-art-papers/issue-one/searching-for-pure-form-terry-frost-madrigal-1949
- https://birminghamcivicsociety.org.uk/blue-plaque-william-gear/
- https://www.tate.org.uk/whats-on/tate-britain/turner-prize-1985/turner-prize-1985-artists-john-walker
- https://johnwalkerpainter.com/bio.php