Англійська поетка, яка за свою творчість була відзначена чисельними нагородами, авторка визнаних критиками збірок «Чорна країна», «Республіка материнства», «Занедбаність» та інших, а також нещодавнього роману у віршах «Домашня дитина». Мова про уродженку Чорної країни Ліз Беррі. Поетичні збірки цієї поетки ілюстрував художник Том Гікс. Її роботу описують як «сажовий гімн її рідному Вест-Мідленду». Ліз оспівує ландшафт, історію та говірку регіону.
Вона отримала премію Сомерсета Моема, Меморіальну премію Джеффрі Фабера, Письменницьку премію та дві премії Форвард, а її вірш «Homing» — поема про любов до мови Чорної країни, входить до однієї з програм вивчення англійської мови. Ліз є покровителькою бірмінгемської мистецької організації Writing West Midlands. Нині жінка живе в Бірмінгемі зі своєю сім’єю, а більш докладно про її життя та творчість можна прочитати на birminghamski.com.
Щасливе дитинство
Ліз Беррі народилася 1980 року в Чорній Країні, одному з регіонів Вест-Мідленду. Так склалося, що Чорна Країна історично була багата на різні викопні копалини, які тут добували у вугільних шахтах. Саме в цьому районі будували сталеливарні заводи, фабрики та ливарні. Батьки Ліз докладали неабияких зусиль, щоби прищепити своїм дітям любов до мистецтва, музики та літератури.
Вони часто читали їм вдома вірші, причому робили це своєю місцевою говіркою. Коли діти, у тому числі й Ліз підросли, то їх почали брати із собою на місцеві поетичні читання. За особливою підтримкою батька, Беррі почала вивчати вірші та писати власні, бувши ще дитиною.
Ліз Беррі почала свою кар’єру бувши вчителькою початкової школи. Пізніше вона доєдналася до класу поезії для початківців у сусідньому коледжі. Тут її помітили й відзначили, перевівши дівчину на магістерську програму в Royal Holloway, Лондонського університету, де вона навчалася під керівництвом відомої поетки Джо Шапкотт. Саме під час навчання за цією програмою Ліз почала писати свою першу повноцінну поетичну збірку «Чорна країна», яка стала панегіриком дому її юності.
Беррі здобула ступінь магістерки з креативного письма в тому ж таки Royal Holloway, що входить до складу Лондонського університету, й отримала премію Еріка Ґрегора у 2009 році. Її перші вірші ставали популярними — твори Ліз Беррі друкували в журналах та антологіях, вони звучали на радіо BBC та були записані для «Поетичного архіву». Вона стала переможницею конкурсу Poetry London 2012 року і стала стипендіаткою Арвон-Джервуд того ж року.
Початок творчого шляху
Загалом першою публікацією Ліз Беррі була брошура під назвою «Свята покровителька школярок», яка побачила світ у 2010 році. А на момент публікації «Чорної країни» у 2014 її авторка була занурена в багату на діалекти поезію, з якою вона асоціюється. В англійській поезії існує давній напрямок, який спирається на земну, повсякденну просторічну мову. Ще Джеффрі Чосер — англійський поет Середньовіччя, розпочав його, написавши «Кентерберійські оповідання» англійською, а не придворною латиною чи французькою.
На початку ХІХ століття Джон Клер писав тихі, спостережливі вірші про сільську місцевість місцевою говіркою Нортгемптонширу. Серед сучасних поетів на Беррі вплинула шотландська поетка Кетлін Джеймі, яка використовувала свій діалект, а також радісний та позитивний англо-пенджабський поет Далджіта Нагру, котрий певний час був наставником поетки. До того ж Ліз Беррі писала для Мережі молодих поетів Поетичного товариства про свою спробу відродити рідну мову.
Ще одним видом діяльності Ліз Беррі було дослідження гендерних ролей та ідентичності, пов’язане з її інтересом до діалекту, який був одночасно й серйозним, і радісним, а іноді, навіть, місцями, зухвалим. «Коли я був хлопчиком», один із багатьох драматичних монологів у збірці, який викликає в пам’яті, щасливе дитинство, яким жила свого часу дивна, яскрава дитина.
«Коли я був хлопчиком»
У цьому вірші йдеться про суто хлопчачі речі — катання на велосипеді до поясу голим, виготовлення паперових літачків, замість виконувати домашнє завдання, або удаючи крутого, дорослого «мена» тримати в роті «тонкі цукрові палички… неначе, сигарети». У вірші є усвідомлене безглуздя — «дівчата любили мене: тримали мене за руку, поки я їх ігнорував», але останні рядки вірша, де «хлопець на велосипеді», де «ноги збиті, а кулак у повітрі» звучать, як галасливий маніфест.
Численні, абсолютно різні герої цієї збірки часто десь відхиляються від теми. Келлавей зазначав, що, попри свою вкоріненість, у «Чорній країні» існує протилежний образ польоту, що, певно, має означати, ніщо інше, як самореалізацію. Якось Ліз Беррі розповіла, що спонукало її написати вірш «Свиноматка». Виявляється, вона підслухала, як молода жіночка в спортзалі, зважуючись на вагах весь час бормотала собі під ніс, яка вона жирна свиня. Творчі шляхи несповідимі.
Під час переходу до насиченого несподіванками життя поетки Беррі встигла народила свою першу дитину. Тому, природно, що відтоді її почали цікавити й приваблювати поетичні голоси, які б описували досвід материнства, Ліз скрізь їх шукала. При тому, уже наявна поезія не виправдала очікувань. Як і у випадку із «Чорною країною», вона відчула спонукання написати власний твір, щоб заповнити порожнечу, що утворилася.
Проте, вірш, який, радше, був потрібен молодій матусі, і який не прийшов до поетки під час першої вагітності, з’явився під час другої. Мова про «Республіку материнства» — непохитний погляд на таємні виклики, з якими стикається кожна мама, і які вона будь-що має витримати та подолати на самому їх початку.
У цьому вірші Ліз Беррі розмірковує про те, як складно бути матір’ю — бюрократичні обмеження, самотність, моменти «нестерпної краси без шкіри». Поки її героїня невпинно виконує свій обов’язок «годувати-мити-любити-годувати», вона перебуває під наглядом клінічного, асиміляційного погляду, який контролює громадян «дикого королівства» республіки. Пізніше саме цей вірш опублікують в однойменному чапбуці й він отримає престижну премію «Форвард», як найкращий окремий вірш.
Підривна чуттєвість — ще один ключовий аспект поезії Беррі. Її твори про секс відверті та святкові. Закохані-геї у вірші «Далекобійник» лежать «животом до спини в таксі… У темряві його дихання гуде, як двигун». У вірші «Срібна береза» «коли я не була ні дівчиною, ні хлопцем… я тримала твої пальці в роті, поки дерево гуділо, як від електричної напруги».
Трансгресивний секс
Секс може бути трансгресивним і від того ризикованим. Але у віршах Ліз Беррі ризик прийнятий. Нетрадиційна поведінка може бути такою ж захопливою та життєздатною, як і небезпечною. Ця радість від земної поведінки також знаходиться у веселих та привабливих розповідях Беррі про їжу та пиття, як-от у «Tipton-On-Cut».
Деякі рецензенти Беррі відзначають ще один напрямок у її творчості — розкриття ідеї духовної трансцендентності. Вілкінсон виділяє такі вірші, як наполегливий та музичний твір «Успіння» і вірш «Птах», у якому зображено болісну метаморфозу. Цікаво, чи ця напруга між земною чуттєвістю та трансцендентністю, отримає своє продовження в майбутній творчості поетки.
Наразі Ліз мешкає в Бірмінгемі, по сусідству з Вест-Мідлендом. Вона пише вірші, виховує двох синів і працює репетитором.
Джерела: